Ads 468x60px

пятница, 3 марта 2017 г.

Історія Вінниці від XVII до XX ст.

7 липня 1648 року повстанці на чолі з полковником Максимом Кривоносом звільнили Вінницю від поляків. У листопаді 1649 року у Вінниці зупинявся Богдан Хмельницький, який повертався з-під Зборова після укладення перемир'я, згідно якого Вінниця включалася в число міст, де гетьман міг тримати свій гарнізон.

Однак на початку 1651 року поляки, порушивши перемир'я, вторглися на Поділля. 11 березня розпочалася облога міста Вінниця 20-ти тисячним військом польського гетьмана коронного Марцина Калиновського. Трьохтисячний гарнізон під командуванням Івана Богуна, який знаходився в укріпленому Вознесенському монастирі, відбив кілька штурмів. Незабаром на допомогу оточеним прийшли Уманський полк Йосипа Глуха і Полтавський полк Мартина Пушкаря. Поляки поспішно відступили, але їх наздогнали в Якушинецькому лісі під Вінницею і розгромили.

У грудні 1654 року Вінницю вдруге відвідав Богдан Хмельницький, який їхав на раду до Переяслава.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року Вінниця, як і вся Брацлавщина і Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони, проте ослаблена Польща не зуміла протистояти Туреччині, і за Бучачським миром 1672 року віддала туркам значну частину своїх земель на Поділлі, але вже у 1686 році повернула собі ці землі. Все XVII століття Правобережну Україну потрясали козацько-селянські повстання, так в 1702-1704 роках повстанці повністю звільнили від польської шляхти все Поділля та Брацлавщину.

За другим поділом Польщі в 1793 році Поділля та Брацлавщина відійшли до Росії, утворивши Подільську губернію. Вінниця стала губернським містом, але пізніше адміністративним центром губернії став Кам'янець, а Вінниця була переведена на штат повітового міста. У 1798 році у Вінниці було запроваджено «Міське положення», хоча по всій території Росії воно вводилося тільки після 1801 року. З цього часу почався поступий розвиток міста.

Однак протягом майже всього XIX століття Вінниця залишалася глухим провінційним містом, такою вона залишалася й після реформи 1861 року, хоча розвиток капіталізму в країні на той час йшов досить швидко.

Це пояснюється тим, що місто перебувало в аграрній Подільської губернії. У 1860 році у Вінниці проживало 10 тис. мешканців, було 5 шкіл, театр, лікарня, 190 крамниць. Тільки в кінці XIX - початку XX століть Вінниця стала одним із значних торгово-економічних та культурних центрів Правобережної України.

Важливим стимулом у розвитку Вінниці стало будівництво в 1870 році поблизу міста залізниці Київ - Балта - Одеса, завдяки якій покращилося сполучення з Києвом, Одесою, Москвою. У Вінниці з'явилися заводи та фабрики, будувалися кам'яні будівлі, росли нові, правильно розплановані квартали на лівобережжі (Замостя), між річкою та залізницею. За останні сорок років XIX століття Вінниця виросла більш ніж в три рази, за розмірами товарообігу їй належало перше місце в Подільській губернії.

Суттєвих змін зазнала Вінниця на початку ХХ століття. Значною подією для міста стало відкриття закладів культури - Народного дому (1902р) та міського театру (1912р). У 1911 році на Поштовій вулиці було закінчено будівництво міської Ради, побудована перша черга водогону, встановлено електроосвітлення.

У 1912 році завершилося спорудження одного з найоригінальніших будівель Вінниці готелю «Савою» (нині «Україна»), який був обладнаний центральним водяним опаленням та електричним ліфтом, дуже великою рідкістю на той час. Було відкрито трамвайне сполучення Замостя з центром міста, завершено будівництво суперфосфатного заводу, почала працювати телефонна станція, було закладено планування міського парку.

Історія дореволюційної Вінниці пов'язана з іменами ряду видатних людей - тут народився та довгий час жив великий український письменник М.М.Коцюбинський, працювали великий російський вчений М.І.Пирогов, композитор М.Д.Леонтович та багато інших ...

Схожi статтi: