Ads 468x60px

четверг, 23 февраля 2017 г.

Історія Вінничини

Територія сучасної Вінницької області почали заселяти вже в палеоліті. У IX столітті тут оселялися племена уличів та тиверців, які входили до складу Київської Русі. В XI столітті Придністров'я та прилеглі до нього території входили до складу Теребовльского князівства, а з 1141 року - до складу Галицького. На початку XIII століття вся територія нинішньої Вінницької області увійшла до складу Галицько-Волинського князівства.

За часів татаро-монгольської навали в 1240 році під ударами орд Батия впав Київ, а потім татаро-монгольські завойовники рушили на захід і незабаром вторглися на Поділля (з тих пір так стали називати Пониззя). Галицько-Волинський князь Данило Романович змушений був визнати залежність від Золотої Орди. Татари брали з нього данину, а самі кочували в Дикому Полі.

У 1362 році великий князь литовський Ольгерд в битві на річці Синюха розбив татарські орди, як сказано в літописі, «вигнав владу татарську». Поділля потрапило під владу Литовського князівства. Вперше назва Поділля зустрічається в літописах XIV століття. Знов придбані землі Ольгерд роздав своїм племінникам Олександру, Федору, Юрію та Костянтину Коріатовичам, які в своїй діяльності продовжили державні традиції Київської Русі.

Уздовж кордонів Дикого Поля брати звели замки для захисту від південних сусідів, які стали основою для зростання таких міст, як Вінниця, Брацлав та ін. В цих місцях вже існували поселення задовго до приходу братів, що підтверджується археологічними розкопками, однак початок цих міст відноситься до 1362-1363 років.

У 1431-1433 роках за Поділля почалася війна між Литвою та Польщею, після якої воно було розділено між цими державами. Північно-західна частина Поділля увійшла до складу Польщі й утворила Подільське воєводство, а південно-східна частина Поділля, так звана Брацлавщина, дісталася Литві.

За Люблінської унії 1569 року Брацлавщина перейшла під володіння Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавське воєводство і прибуваюча сюди польська шляхта захоплювала кращі землі. Життя закріпаченого селянства ставало все важче, що призводило до повстань. До того ж населенню краю доводилося постійно відбивати грабіжницькі напади всіляких орд, які відбувалися щорічно. Прибульці з Дикого Поля змітали все на своєму шляху, несучи з собою все награбоване, женучи худобу й забираючи в рабство місцеве населення - так тривало аж до кінця XVIII століття.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під польською владою. Однак шляхетська Польща настільки ослабла, що за Бучачським миром 1672 року віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського та Київського воєводств. На цих землях було створено Сарматське князівство, яке проіснувало тут 27 років, до 1699 року. Формально, згідно трактату «Про вічний мир» 1686 року Правобережжя повернулися Польщі, але край був спустошений численними війнами.

На землі Сарматського князівства від поміщицького гніту втікали селяни з Волині, Полісся, Польщі, з Росії, які заселяли землі магнатів і католицьких ченців, вигнаних під час національно-визвольної війни. Однак, польські магнати, які повернулися, прагнучи утримати селян, все більше і більше поневолювали їх.

Народний протест проти посилення магнатської колонізації і захоплення селянських земель в XVIII столітті вилився в козацько-селянські повстання «гайдамаків». У 1702 - 1704 роках повстанці під керівництвом фастівського полковника Семена Палія повністю очистили від шляхти Поділля та Брацлавщину. Також відома селянська війна 1768 року - Коліївщина.

Однак, незважаючи на всі ці соціальні потрясіння, польське магнатське землеволодіння продовжувало зростати, при цьому все більше зосереджувалося в руках панів. Одними з таких були польські магнати Потоцькі, які стали справжніми некоронованими подільськими королями.

Після розвалу польської держави через внутрішні суперечності, воно було тричі розділене між сусідніми монархіями - Росією, Австрією та Пруссією.

За другим поділом 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії і утворили Подільську губернію. Під владою російських імператорів ще деякий час продовжували процвітати могутні великі землеволодіння подільських магнатів, але різко був обмежений католицизм.

Після придушення польських повстань 1830-1832 і 1863 років були скасовані католицькі монастирі, які були перетворені в парафіяльні костьоли чи в православні монастирі. За участь в «польських заколотах», були конфісковані магнатські резиденції, які були роздроблені і згодом перейшли в руки російських поміщиків.

Однак боротьба на Поділлі не припинялася і в XIX столітті, так в 1810-1830-х роках тут діяли загони Кармалюка, які вели партизанську війну проти поміщиків кріпосників, а в 50-х роках масові виступи селян охопили всю губернію.

У 1820-х роках в Тульчині розгорнуло свою діяльність «Південне товариство» декабристів на чолі з П.І. Пестелем.

У 1830-і роки в Подільськiй губернії широко розвивається цукрова промисловість, а одночасно збільшуються посіви цукрових буряків. Важливе значення для розвитку губернії мало залізничне будівництво, в 1870 році по території губернії пройшла залізниця Київ - Балта - Одеса. Почала розвиватися промисловість.

Схожi статтi: