Ads 468x60px

суббота, 18 февраля 2017 г.

Теплик та його історія

Перша письмова згадка про Теплик, згідно офіційної історії, відноситься до XV століття. Історичні джерела свідчать, що дане поселення виникло як укріплений прикордонний пункт Великого князівства Литовського. Підземні ходи та печери, вириті в ті часи, частково збереглися до сьогоднішнього дня. У них жителі ховали своє майно під час набігів ворога.

Факт існування Теплика в кінці XV століття підтверджується ще й фактом надання привілеїв великого князя та польського короля Олександра багатому сімейству Кішки.

У 1582 році Іван та Андрій Кішки розділили володіння і воно стало власністю князя Острозького.

У 1645 році Теплик переходить Жабокрицьким. Потім його отримує Самуїл Калиновський, який приєднав ці землі до Уманщини. Пізніше теплицькими землями володіють графи Потоцькі. Після смерті Фелікса Потоцького Теплик став власністю Софії, його третьої дружини-гречанки, якій у спадок дісталося 32 тисячі кріпаків чоловічої статі.

Після смерті Софії в 1822 році теплицьким поміщиком став її син Станіслав, батько власниці Теплика з 1862 року Олександри Потоцької (її ім'ям було названо село Саша), яка померла в 1892 році. Олександра, яка не мала дітей, заповіла Теплик своєму кревному родичеві (племінникові) по батьківській лінії Костянтину Потоцькому, який передав, в свою чергу, в 1907 році Теплицько-Ситковецьку ординацію своєму синові Францішеку, останньому (до 1917 року) його власнику.

Існує легенда про те, що за мужність та стійкість жителів, що власними силами успішно захищалися під час частих ворожих нападів, Теплик називали Смiлгородом.

У XV-XVI ст. Теплик був невеликим за площею містечком. Його територія перебувала в своєрідному трикутнику, який створили річки Свинарка та Тепличка, що з'єднуються на його вістрi. З'єднуються вони в долині, за 300 метрів від пагорба, на якому розташований центр Теплика, в річку, яка в свою чергу є притокою р. Удич.

Теплик населяли в основному українці, поляки та євреї, які займалися головним чином землеробством та ремеслом.

Значна роль відводилася торгівлі, яку досить успішно вели теплицькi євреї. Про її масштаби свідчить географія товарів, що продавались в теплицьких магазинах. Теплицьких торговців добре знали в Росії, Середній Азії, Польщі, Угорщині, Німеччині, Англії, Туреччині та в інших країнах. Колоніальні (імпортні) товари були звичайним явищем на прилавках численних теплицьких магазинів. Розташований на перехресті торгових шляхів, Теплик в XVII-XIX ст. став торгово-ремісничим пунктом.

В кінці XVII століття дане поселення починає розростатися вгору та вниз за течією річок до 6 верст за площею. На півдні воно злилося з селом Бджiльна, а на півночі до нинішнього будинку музичної школи, де раніше в 1776-1813 рр. була побудована церква.

300-річчя Теплик зустрічав вже у складі Російської імперії. Але примхлива фортуна піднесла не дуже приємний сюрприз - даний населений пункт став позаштатним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії.

У 20-30-і рр. ХIX століття на Поділлі розгортається селянський антифеодальний рух. Біля Теплика діяли повстанські загони Устима Кармелюка.

Надзвичайний колорит місцевого населення привернув до себе увагу великого єврейського письменника Шолома Алейхема, що увічнив Теплик у світовій літературі. Всім, напевно, відома розповідь про багатого єврея "Рудого Берле", предка нинішнього теплицького прізвища Брох.

У ХХ столітті, за свій 500-річний період розвитку Теплик став районним центром.

Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Уже з перших днів в райцентрі для боротьби зі шпигунами та диверсантами був створений винищувальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт. Широко відомі в районі імена П.Т. Полотнянського і Н.А. Воронцова. Петро Полотнянський родом з села Стражгород, Микола Воронцов - випускник Теплицького зоотехнікуму. У роки війни прославили себе партизани та підпільники Теплика. Саме тут був організований перший в Вінницькій області партизанський загін. Організатором підпілля став колишній агроном райземвідділу А.К. Микитенко.

На всіх фронтах Великої Вітчизняної війни хоробро билися з ворогом близько 9 тисяч колишніх фронтовиків, удостоєних військових нагород.

27 липня 1941 року Теплик був окупований німцями. З приходом загарбників в містечку було створено гетто, куди зігнали всіх теплицьких євреїв. Частину з них, в основному молодих, відправили в концтабори на будівництво траси Немирів-Умань. Тих, хто залишився чекала страшна доля - розстріл есесівцями, місцевими українськими поліцаями і мадярами. Розстріл був проведений 27 травня 1942 року в районі колишньої миловарні (Салотопки), було розстріляно понад тисячу молодих, старих і дітей.

Уже після війни, відомі тепличани, такі як Аркадій Кушнір, Лев Мазус, Давид Трактовенко і Юхим Малий організували будівництво пам'ятника на місці розстрілу, і запропонували відзначати 27 травня як день пам'яті загиблим в той трагічний травневий день 1942 року.

У роки післявоєнних п'ятирічок з відновленням старих, зруйнованих підприємств будувалися нові, зокрема ті, що переробляли сільськогосподарську продукцію. У містечку побудували нову будівлю клубу, побуткомбінату, райкому партії, райвиконкому, районної лікарні, банку, райсанепідемстанції, відділу внутрішніх справ, державної податкової іспекціі, дитсадка, середньої школи № 1, бібліотеки та багатьох інших.

Також були побудовані: торговий центр, кулінарна фабрика, ковбасний цех та цех безалкогольних напоїв.

Розпад СРСР не пройшов для Теплика безслідно. Разом з владою припинив своє існування Теплицький колгосп ім. ХХ з'їзду КПРС, птахофабрика, Бджiлянський спиртзавод, завод радіолампових виробів «Зоря», організації - «міжколгоспбуд», «Сiльгосптехнiка», «Сільгоспхімія», «Шляхбуд» разом з асфальтовим заводом, також припинили своє існування два цегельних заводи так необхідних селищу.

Зараз настали інші часи, і Теплик почав стрімко розвиватися та розростатися. Але це вже зовсім інша історія ...

Схожi статтi: